Позакласна робота вчителя

«Розквітай же, рідна українська мово!»

Сценарій свята  до Міжнародного дня рідної мови

Мета:  сприяти усвідомленню значення рідної мови ; виховувати прагнення передати нащадкам наш скарб – українську мову.

Лунають слова :

«Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос — більш нічого,

А серце б’ється — ожива,

Як їх почує!»

Згорають очі слів, згорають слів повіки.

Та є слова, що рвуть байдужий рот.

Це наше слово. Жить йому повіки.

Народ всевічний. Слово — наш народ.

На сцену виходять ведучі.

ВЕДУЧИЙ  Рідне слово… Скільки в тобі чарівних звуків, животворного трепету і вогню! Скільки в тобі доброти і лагідності, мудрості земної, закладеної ще славними вільнолюбними предками. Що може бути дорожчим для людини, як рідне слово?

Коли до серця крадеться тривога,—

За долю України я боюсь,—

З молитвою звертаюся до Бога

І мовою вкраїнською молюсь.

Прошу для України в Бога щастя

І захисту для всіх її дітей.

А мова українська, мов причастя,

Теплом своїм торкається грудей...

О Боже мій, Великий, Всемогутній,

Мою вкраїнську мову порятуй.

І в світлий день пришестя, день майбутній

Вкраїні Царство Щастя приготуй.

Коли до серця крадеться тривога,—

За долю України я боюсь,—

З молитвою звертаюся до Бога

І мовою вкраїнською молюсь.

ВЕДУЧА  Мова — це той інструмент, який єднає націю, народ в єдине ціле. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти і розумно збагачувати.

ВЕДУЧИЙ Ми переконані, що тут зібралися справжні українці, шанувальники рідного слова, знавці бездонної скарбниці нашого фольклору, української пісні.

ВЕДУЧА Тож запрошуємо всіх вас на свято української мови, яка є міцним корінням нашої вічно-живої культури.

Гімн України

         Молитва до мови  К. Мотрич

Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, рясту, любистку, м`яти, євшан-зілля, з роси, дніпровської води, від зорі і місяця народжена!
 Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному Олімпі волелюбності, слави і гордого духу.
Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси ти і Бог-Любов, і Бог-Віра, і Бог-Надія. Тож стояла ти на чатах коло вівтаря нашого національного храму й не впускала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, злого духа ганьби. І множила край веселий, святоруський і люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень і наповнювала душу Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності і Божого знамення.
Мово моя! Звонкова кринице на дорозі нашої долі. Твої джерела б`ють десь від магми, тому й вогненна така. А вночі купаються в Тобі ясні зорі, тому й ласкава така. Тож зцілювала Ти втомлених духом, давала силу, здоров`я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що молилися на дароване Тобою Слово. Бо “Споконвіку було Слово. І Слово було у Бога. І Слово було Бог”.

ВЕДУЧИЙ   «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування»,— писав Панас Мирний.

ВЕДУЧА  У світі існує понад 6 тисяч мов. Кожна мова неповторна. Як не існує веселки без різнобарв’я кольорів, так не існує людства без барвистого вінка мов, однією з кращих квіток якого є наша українська мова — державна мова України.

УЧЕНЬ

            Мово рідна, слово рідне,

         Хто вас забуває,

         Той у грудях не серденько,

         Тільки камінь має…

         У тій мові ми співали,

         В ній казки казали,

         У тій мові нам минувшість

         Нашу відкривали…

УЧЕНЬ

Мова кожного народу

неповторна і — своя;

в ній гримлять громи в негоду,

в тиші — трелі солов’я.

На своїй природній мові

І потоки гомонять;

Зелен-клени у діброві

По-кленовому шумлять.

Солов’їну, барвінкову,

Колосисту — на віки —

Українську рідну мову

В дар мені дали батьки.

Берегти її, плекати

Буду всюди й повсякчас,—

Бо ж єдина — так, як мати,—

Мова в кожного із нас.

ВЕДУЧИЙ  Золота струна мови — символ таланту, краси і добробуту народу. Вона піснею бринить у його душі, барвисто квітує на рушниках та килимах, дивує вигадливістю кольорових мініатюр на писанках, але найголосніше озивається в пісні.

Пісня ( хор) “Наша Україна’’

ВЕДУЧА   Як чудово, коли народ зберігає свою мову. Адже мова — це показник існування нації. Поки існує мова, існує народ. У різних куточках світу лунає сьогодні українська мова. Де б не проживали представники української діаспори: в Німеччині чи Австралії, Сполучених Штатах Америки чи в Канаді,— скрізь вони утворюють свої національні осередки, відкривають українські школи, випускають українську пресу, передають із покоління в покоління рідну мову, аби не загубився український родовід серед інших національностей. На весь світ стало відомим ім’я Петра Яцика, українського мецената з Канади, який започаткував проведення Міжнародного конкурсу знавців української мови, спрямованого на пропаганду і підтримку розвитку української мови.

 ВЕДУЧИЙ  І як боляче усвідомлювати, що ми, живучи на своїй, Богом нам даній землі, в час, коли постала, як благословення Боже, вимріяна Шевченком незалежна Україна, в час, коли ми маємо здійснювати мрію Кобзаря — об’єднатися в одну велику сім’ю, ім’я якій — українська нація, все ще зрікаємося мови наших пращурів, а значить, і свого національного коріння. Нерідко ще зустрічаються такі люди, як у гуморесці Павла Глазового  „Кухлик”.(Звучить гумореска у виконанні учня).

Дід приїхав із села,
Ходить по столиці.

Має гроші – не мина
Жодної крамниці.
Попросив він: - Покажіть
Кухлик той, що з краю.
Продавщиця: - Што? Чєво?
Я не панімаю.
- Кухлик, люба, покажіть,
Той, що збоку смужка.
- Да какой же кухлік здєсь,
Єслі ето кружка!
Дід у руки кухлик взяв
І насупив брови:
- В Україні живете
Й не знаєте мови…
Продавщиця теж була
Гостра та бідова.
- У мєня єсть свій язик,
Ні к чєму мне мова.
І сказав їй мудрий дід:
- Цим пишатися не слід,
Бо така сама біда
В моєї корови:
Має, бідна, язика
– І не знає мови!

ВЕДУЧА  Історiя кожного народу має героїчні й трагiчнi, щасливi й нещаснi сторiнки. На долю України випали великi поневіряння: турецько-татарськi орди, польськi феодали, росiйський царизм хотіли поневолити наш народ. Забороняли мати власну iсторiю, культуру, мову.

Мово рідна! Мово невмируща!

Нездоланна в просторі віків!

Ти потрібна нам, як хліб насущний,

Як дарунок вічний прабатьків.

Знаю: вороги не раз топтали

Нашу мову упродовж віків,

«Рідні» доморощені вандали

Поклонялись мові чужаків.

...Той, хто рідну мову забуває,

Всіх продасть: і матір, і дітей.

Той Вітчизни рідної не має

І повагу втратить у людей.

ВЕДУЧИЙ      Рідна мово! Який тернистий шлях довелося пройти тобі у своєму розвитку, скільки заборон витерпіти, яку мученицьку, але велику долю вистраждати.

ВЕДУЧА   Ось кiлька сторінок «Скорботного календаря української мови»:

- 1720 рiк - росiйський цар Петро І заборонив друкувати книги українською мовою.

- 1775 рiк - зруйновано Запорозьку Сiч і закрито українськi школи при полкових козацьких канцеляріях.

- 1862 рiк — закрито українськi недiльнi школи, якi безкоштовно органiзовували видатнi дiячі української культури, заборонено видавати книжки українською мовою.

-  1876 рiк — указ росiйського царя Олександра ІІ про заборону друкування нот українських пiсень.

- 1884 рiк — закрито всi українськi театри.

-  1908 рiк - вся культурна й освiтня дiяльнiсть в Українi визнана царським урядом Росії шкiддивою.

-   1914 рiк — росiйський цар Микола IІ лiквідовує українську пресу - газети й журнали.

-   1938 рiк — сталiнський уряд видає постанову про обов’язкове вивчення росiйської мови, чим пiдтинає корiння мовi укранськiй.

 -  1983 рiк — видано постанову про так зване посилене вивчення росiйської мови в школах, що призвело до нехтування рідною мовою навiть багатъма українцями.

 -  1989 рік - видано постанову, яка закрiплювала в Українi російську мову як офiцiйну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на другий план, що позначається ще й сьогодні...

Пісня Савченко Ю. «Стоїть гора високая»

ВЕДУЧА   Почуйте, друзі, крик згорьованої душі україн­ських поетів, зойк їх зраненого серця, відчуйте їх болі у своїй душі — і згадайте, що ми українці, нащадки козацького роду, а не хохли без роду і племені.

УЧЕНЬ

Молитва за рідну мову

Боже, Отче милостивий,
Ти нам дав ту мову красну,
Поміж мовами найкращу,
Нашу рідну, нашу власну.

Тою мовою співала
Нам, маленьким, наша мати,
Тою мовою навчала
Тебе, Боже, прославляти.

Тою мовою ми можем
Величатись перед світом,

Бо між мовами ця мова -
Мов троянда поміж цвітом.

Хоч би й хто напастував нас,
Хоч би й хто посмів грозити, -
Дай нам силу, дай відвагу
Рідну мову боронити.

Поможи, Небес Владико,
Хай буде по Твоїй волі,
Щоб та мова гомоніла
Вільно: в хаті, церкві, в школі.

Дай діждати пошанівку
Рідного святого слова,
Щоб цвіла на славу Божу
Наша українська мова!

ВЕДУЧА  Українська література має свою могутню класику визнаних світом геніїв: Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Михайла Коцюбинського, Василя Симоненка. Золоту скарбницю рідної мови збагатили відомі майстри художнього слова – сучасні українські письменники: Ліна Костенко, Олесь Гончар, Павло Загребельний, Дмитро Павличко, Іван Драч. Прислухаймось до чарівних звуків, материнської лагідності і доброти, мудрості земної, втілених у поетичне слово.

Учень.

       Я знаю силу слова –

       воно гостріш штика

       І швидше навіть кулі,

       не тільки літака.

       Воно проміння швидше,

       в нім – думка й почуття

       воно іде в народи

       для вічного життя…

                               В.Сосюра

ВЕДУЧИЙ  Мова — це показник культури людини. Недаремно говорять: «Заговори, щоб я тебе побачив». Зречення рідної мови в наслідку призводить не тільки до мовної деградації, а й до самознищення особистості.

Не грайся словом. Є святі слова,
Що матері з доріг вертають сина.
Спіши до неї, доки ще жива,
Допоки розум і допоки сила.
Знайди те слово - вічне і земне.
За часом час нам світ перестилає.
Минуще все. Лиш слово не мине
І та любов, що смертю смерть долає.

ВЕДУЧА   Українська мова створила українську народну пісню. Вона піднесла мову до чарівних висот, розкривши все її багатство і красу. Мабуть, не існує такого куточка Землі, де б не лунала українська пісня.

 Пісня «Моя Україна»

ВЕДУЧИЙ   Таких чудових пісень, цих перлин світового мелосу український народ витворив тисячі, а якщо точніше — більше 300 тисяч. У народних піснях, на витворах красного письменства од віків стугонить висока ідея глибокої синівської любові до рідного краю, до неньки-України. Народна ж пісня жива доти, доки жива її першооснова — мова.

УЧЕНЬ

Гріховний світ вирує неспроста,

Підступний демон, що керує нами,

Та піднімається нетлінно над віками

 Велична постать вічного Христа.

О Господи! Знайди нас всіх, знайди,

 Бо ми блукаєм хащами ще й нині.

Прости гріхи й провини безневинні,

 І до спасіння всіх нас поведи.

УЧЕНЬ

О Господи! Зціли нас всіх, зціли,"

 Всели в серця неопалиму мрію,

Щоб ми, впізнавши віру і надію,

Жорстокий світ добром перемогли.

Моя прекрасна українська мова,

Найкраща пісня в стоголоссі трав,

Кохане слово, наше рідне слово,

Яке колись Шевченко покохав.

УЧЕНЬ

Ти все знесла: насмішки і зневаги,

Бездушну гру ворожих лжеідей,

Ти, сповнена любові і відваги,

З-за ґрат летіла птахом до людей.

Ти наш вогонь на темнім полі битви,

Невинна кров, пролита в боротьбі,

Тебе вкладаєм тихо до молитви

І за спасіння дякуєм тобі.

ВЕДУЧА  Тож плекаймо чудовий сад української мови, донесений до нас із глибини віків. Шануймо ж мову наших предків, мову Шевченка і Франка. Нехай вона стане мовою наших дітей і онуків, мовою наших нащадків, щоб не зникла Україна, не зник великий материк у слов’янському морі.

ВЕДУЧИЙ  Сьогодні ще актуальніше звучить голос нашого відомого поета Василя Симоненка «Без мови, без святості душі, без думки про завтрашній день немає громадянина».

Виконується пісня на слова В. Симоненка «Лебеді материнства»

УЧЕНЬ

Рідна мово моя українська

Рідна мово моя українська,

В світі гордо, натхненно звучи!

Волелюбна моя, материнська,

Мово рідна моя, не мовчи!

Хай же світлою буде дорога

Серед різних нелегких доріг...

Ми звертаємось нині до Бога,

Щоб тобі, мово, він допоміг.

Матір Божа, свята і єдина,

Дай нам щастя, любові й тепла!

Щоб квітуча моя Україна

Рідну мову, як стяг, підняла.

Будь прихильною, Матінко Божа!

Жити праведно в світі навчи!

Щоб світила нам зірка погожа.

Мово рідна моя, не мовчи!

ВЕДУЧА   Ось і добігає кінця наше свято. У пророчому посланні «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм» український Мойсей — Тарас Григорович Шевченко писав:

Все розберіть... та й спитайте

Тоді себе: що ми?

Чиї сини? яких батьків?

Ким? За що закуті?

ВЕДУЧИЙ   Поставмо ці питання й собі. Відчуймо себе не «рабами, подножками, гряззю Москви» і не «варшавським сміттям», не «перевертнями», що «з матері полатану сорочку знімають, помагають недолюдкам матір катувати». Ні! Згадаймо, що...

Ми є нащадки гнівного Тараса,

Його терни торкнулись наших тіл.

Народ возвести в націю — не в расу

Огненним словом Велетень хотів...

Встеляймо кручу пам’яті щоденно

Освяченими вітами верби:

Держава наша буде суверенна,

Коли відчуємо себе народом ми.

Пісня « Калинова Україна!», виходять усі учні. 

Дорости до Шевченка

(Свято присвячене річниці від дня народження Тараса Шевченка)

Мета: вшанування пам’яті видатного художника слова, патріота України –           
Т. Г. Шевченка; формування культури мовлення через красу і багатство Шевченкового слова; виховання любові до рідного краю, його природи, до світлого образу Тараса Шевченка; викликати бажання читати твори Кобзаря.

Епіграф: “Шевченко прийшов відкрити нам стовпи, на яких тримається людина і людський світ. Він співав Люблю і Красу, Добро і Правду, щоб зробили ми це своєю вічною піснею” (Євген Сверстюк).

Вступне слово вчителя.

Шевченко приходить до нас щороку навесні. Приходить щоразу новим, неповторним. Час поволі звільняє образ нашого пророка від фальшування і спотворення. Де б не був поет, куди б не закидала його доля, завжди він був пов’язаний із самим національним єством своєї батьківщини.

Як весна оновлює природу, так слово Великого Тараса оновлює наші душі, закликає бути чесними і милосердними, палко любити свій народ, свою Україну.

Учень. Дорогі друзі! Шановні гості! Розпочинаємо літературний вечір, присвячений річниці від дня народження Тараса Григоровича Шевченка! Двадцять другий рік ми відзначаємо день народження генія у вільній незалежній Україні. Це подія, яку важко переоцінити, бо для всього світу Шевченко – це Україна, а Україна – передусім Шевченко.

Учень. Пройшло багато часу, а він залишається невмирущим як поет, художник, пісняр, проводир, геній, що показує нам шляхи життя. У всій світовій літературі тяжко знайти з-поміж письменників потрібну постать, що пройшла б такий же винятковий життєвий шлях, що вийшла б із самих низів і достала б найбільшого злету творчого генія, що з прожитих 47-ми років життя була б лише десять років на волі, що була б одночасно поетом, прозаїком, драматургом, маляром, чудовим різьбярем, співаком, редактором, а головне, що могла б так глибоко відбити думки, життя і мрії  свого народу, як це зробив геніальний Тарас Шевченко, ставши письменником світової слави. Поговоримо сьогодні про його Долю, Музу, Славу!

(Звучить пісня «Думи мої, думи мої…»).

Учень. У кожного народу є свої святині, що, переходячи від покоління до покоління, не дають нам забувати, «яких батьків ми діти». Для українського народу його святинею й оберегом є Тарас Шевченко. В організмі кожного народу, як і будь-якої окремої людини, є ті, досі не вивчені резерви, що в кризові моменти хвороби спричинюють вражаючий ефект самовиліковування. У потрібному кризовому стані опинився організм української нації на час Шевченкового явлення. Україну тоді вже відспівали і чужі, та чимало своїх.

Учень. Права і гідність українського суспільства були потоптані і зневажені до крайньої межі. Роз’єднаний по різних імперіях український народ, ліквідована у ХVIII ст. гетьманська Україна, здеморалізована й зденаціоналізована еліта, остаточно закріпачене після поділу Польщі Катериною ІІ українське селянство.

І чи не в останньому ударі поминального дзвону механізм самозбереження нації, зосередивши свою життєву енергію, послав у світ себе в образі і подобі Шевченка: я – єсть!

Учень. Саме тоді із середовища упосліджених «рабів німих», хрещених представників живого твору явило себе полум’яне слово, яке стало на захист зневаженої національної і людської гідності, слово, що стало каталізатором визвольних процесів, генератором духовності, животворного поступу народу до самовизначення. Раз сказавши: «А Україна навіки, навіки заснула» - він заходився її будити. Щоб розбудити, знадобилося не багато й не мало – цілих півтора століття. Не можемо ще категорично ствердити, що наша українська сучасність уже доросла до Шевченка. Скоріше – доростає. І на це доростання доведеться покласти стільки ж, якщо не більше, каторжної праці, як на весь минулий період.

(Звучить вірш «Минають дні, минають ночі…»)

Учень. Пригадаймо поетову долю. Народився Тарас Григорович Шевченко 9 березня 1814 року (за новим стилем) у селі Моринці на Київщині в кріпацькій родині. Тарасові було 9 років, коли померла мати, а коли мав 11 – помер батько. Читати й писати навчився в дяка, де одночасно був і наймитом. У 15 років пан забрав його до покоїв – слугою-козачком, згодом панська сім’я виїхала до Польщі, а коли почалися заворушення проти царської влади, пан повернувся до Петербурга. Тут Тарас знайомиться з маляром -українцем Іваном Сошенком, поетом Євгеном Гребінкою, видатними художніми Академії мистецтв. Вирішивши гуртом визволити Шевченка з кріпацтва, Карл Брюллов намалював портрет російського поета Василя Жуковського, розігравши його в лотереї за 2500 карбованців. За ці гроші викупили Шевченка в кріпосника Енгельгарда.

(Звучить вірш «Доля»)

Учень.  Природа щедро наділила кріпацького сина не лише поетичним даром, а й талантом художника. Для Тараса малювання стало потребою, вираженням його творчого духу. У Шевченкові поєдналися і водночас боролися поет і художник. Про це свідчать записи в його «Щоденнику» від 1 липня 1857 року.

Учень. «Странное, однако ж это всемогущее признание. Я хорошо знал, что живопись – моя будущая профессия, мой насущный хлеб. И вместо того, чтобы изучить ее глубокие таинства, и еще под руководством такого учителя, каков был бессмертный Брюллов, я сочинял стихи, за которые мне никто ни гроша не заплатил и которые, несмотря на всемогущее бесчеловечное запрещение, я все-таки втихомолку пишу. И  даже подумываю иногда о тиснении (разумеется, под другим именем) этих плаксивых, тощих детей своих. Право, странное это неугомонное призвание.

Самому теперь не верится, а действительно так было. Я из грязного чердака, я, ничтожный замарашка, на крыльях перелетел в волшебные залы Академии художеств… И что же я делал ? Чем занимался я в этом святилище? Странно подумать, я занимался тогда сочинением малороссийских стихов, которые впоследствии упали такой страшной тяжестью на мою убогую душу. Перед дивными произведениями Брюллова я задумывался и лелеял в своем сердце своего слепца кобзаря и своих кровожадных Гайдамаков…».

Учень.  Це визначення самого Шевченка для нас  надзвичайно важливе: воно розкриває глибинний зв’язок і єдність двох видів мистецтва у його творчій свідомості. Дослідники його творчості підрахували, що поетичних творів Шевченка до нас дійшло понад 240, а мистецьких – олійних картин, акварелей, сепій, офортів, малюнків – майже 1200. Саме ця кількість свідчить про його глибоку закоханість у малярство. Не випадково його твори виставлялися на академічних виставках, а за видатні успіхи у гравюрі Шевченкові було присвячено звання академіка.

(Звучить вірш «Муза»)

Учень. У сутінках петербурзького Літнього саду, над берегами холодної Неви поет думкою лине на Україну – до Дніпра. Шевченкові йшло тоді 23-й рік. За соціальним статусом – кріпак. Освіта мізерна, дуже мізерна, короткочасна, до того ж не незакінчена. Але хлопець жадібно навчається, тягнеться до книжки. Самоосвітою поет займався  невпинно й наполегливо весь свій вік, глибоко визначав античну культуру, серйозно студіював Овідія Назона, Федра, Плутарна, Геродота, Горація, Тіта Лівія, Юлія Цезаря, захоплено перечитував Данте, Тассо, Арісто, Бокаччо, не уявляв собі життя без Байрона й Шекспіра, без Гетівського «Фауста», читав Пушкіна й Жуковського. Мало хто знає, що Шевченко вивчав французьку мову – і не для салонних розмов з дамами, а для серйозної  роботи над книжками. А з Біблією Шевченка не розлучався до останніх днів життя. Вона була для нього незмінною і невичерпною скарбницею мудрості, втіленням високого духу загальнолюдської культури.

Учень. Яким колосальним інтелектуальним багажем має володіти поет, щоб написати бодай одну таку поему як «Великий льох» або «Єретик»!

Не маючи спеціальної спеціальної літературної освіти, Шевченко відразу входить у літературу геніальним твором – баладою «Причинна» з її геніальною піснею про Дніпро. Свою кобзу Шевченко настроїв на свій музичний лад. «Реве та стогне Дніпр широкий…» - великий заспів до великого співу. Блискучий початок.

Учень. Дніпро – невичерпне творчодайне джерело. Він надихає поетову Музу. «З-за Дніпра… Слова прилітають. І стеляться на папері, Плачучи, сміючись, Мов ті діти. І радують Одиноку душу убогую». Ідилію рідної оселі, домашнього вогнища, затишку в хатиночці над Дніпром Тарас пов’язує із своїм дитячим коханням – «чорнобровою» Оксаною Коваленко, яка малого Тарасика  навчила «Без мови, без слова…, очима, душею, серцем розмовлять». Це кохання, перше, юнацьке, чисте, благородне, залишилось в душі й серці Шевченка як безцінний скарб на все життя.

(Звучит вірш «Не молилася за мене…»).

Учень. Ім’я Оксани Коваленко фігурує у поета в низці творів, змінюючи часом на Мар’яну або на якусь безіменну дівчину. Вони пройняті незрівнянною щирістю й трагізмом самотності. Трагедія з Оксаною, її божевілля й загибель ніби тягарем завжди лежали на його серці.

(Звучить вірш «Ми в купочці колись росли…»)

Учень. Поетова рідня – Дніпро й сестра. Над Дніпром Тарас бачить свою рідну сестру Ярину «многострадалицю святую». Райдужний світ сестри і брата, світ романтичний, ілюзорний, ірреальний.

(Звучить поезія «Сестрі»).

Учень. У Шевченка Україна – це Дніпро, а Дніпро – це Україна. Нема на світі другої Вкраїни. Немає другого Дніпра. Як вічний Дніпро, так вічна й  Україна.

(Звучить вірш  «Над Дніпровою сагою»).

Учень. Митці всіх країн прагнули оспівати природу, яка давала їм силу і натхнення. Шевченко ніби був створений для того, щоб створений для того, щоб виразити словам і фарбами усю красу навколишнього. Тривалий час він жив за межами України, але марив нею, згадував рідну Черкащину, Київщину. Побачивши щось цікаве в природі, він захоплено ділився своїми враженнями з іншими.

Учень. «Предо мной растилалась степь, усеянная курганами. Передо мной красувалася моя прекрасная, моя бедная Украина во всей непорочной маланхолической красоте своїй. И я задумался, я не мог отвести своїх духовных очей от этой родной чарующей прелести. Призвание, и ничего больше (1 июля 1857год)».

Учень. До вашої уваги – пейзажна лірика поета.  

(Учні декламують напам’ять вірші «Зацвіла в долині…», «Нема гірше, як в неволі…», «Садок вишневий коло хати…» та уривок з поеми «Княжна»).

Учень. Прекрасний український пейзаж не тільки у віршах поета, а й на його малюнках.  Улюблені пейзажні мотиви Шевченка – зображення мальовничих околиць та куточків, сіл, містечок, берегів тихих степових річок, ставків, урочищ. Ось деякі з них: «В Решетилівці»,  «Повінь», «Урочище Стінка», «Хутір на Україні». Значне місце у творчості Шевченка посідає його альбом офортів «Живописна Україна». Яка велич і багатогранність таланту!  

(Звучить уривок з поеми «Тополя» та пісня «По діброві вітер виє…»)

Учень. Не байдужим був поет і до сирітської долі. 1845 року в селі В’юнищі Переяслав-Хмельницького району зустрів молодий Шевченко дівчинку з відрами. Кароока, красива, наче маківка цвіту. Але одяг на ній – одне лахміття; уже спадає останнє листя, а вона – боса. Це була сирота Мар’яна, яка служила за харчі наймичкою в багатих. Поет дай їй грошей на хустину. Під враженням цієї зустрічі він написав вірш «Маленькій Мар’яні».

Учень. Перші дитячі роки, коли живі були і дід і батько, і мати, були у Шевченка найщасливіші з усього життя. Про це він пише у поезії «І досі сниться: під горою…».

Учень. Шевченко писав про сирітство, соціальну нерівність, героїчне минуле, красу природи України, але з особливою чуйністю, теплотою й душевністю писав він про жінку. «…Такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, в жодного з поетів світу» - відзначав Максим Рильський. Для Шевченка тема жіночої долі була згустком крові, що запеклась у його серці. Назви творів «Наймичка», «Відьма», «Сова», «Слєпая», «Мар’яна-черниця» красномовно промовляють про долю героїнь цих творів. Жодного жіночого образу, який можна було б вважати образом щасливої людини.

(Звучать уривки з поем «Катерини» та «Наймичка»).

Учень. Образ української жінки, чудова краса українських дівчат завжди хвилювала не тільки Шевченка - поета, але й Шевченка – художника. Ось як згадує про це його друг, маляр Григорій Честахівський: «Ішов 1860 рік, Тарас тепер жив у Петербурзі, багато писав і малював. Якось він попросив привести до нього в майстерню для позування вродливу дівчину-українку. Таку дівчину знайшли, звали її Одарочка, а було їй усього 17 років. У супроводі своїх родичів Одарочка прийшла до Шевченка «в білій чохлатій сорочці з червоною стьожкою, в плахотці, в запасці, стрічках, кісниках і голівка заквітчана, як маківка на городі … і зацвіла в Кобзаревій майстерні».

( Інсценізація «У майстерні художника»).

Поет. «Спасибі тобі, мій голубе сизий, моє серденько любе, за твою добру ласку, бодай тебе ніколи лихо не знало! Учора у мене був Великдень в перший раз після того, як вигнала лиха доля з України… Учора я так зрадів, звеселів, обновився серцем, як радіють віруючі, що до Христа дочекались на Великдень, - наче важке тягло з грудей зсунулось. Десять років просидівши в Оренбурзі, наче в густім тумані, як кайданник у мурах, не убачивши сонця, ні живої людини, і вчора несподівано – чорнява Одарочка, як маків цвіт на сонечку, загорілась на моїх очах, пилом припалих, і, як те сонечко ясне, освітила мої очі, просяяла туман з душі заснулого серця… Хвалити Бога, що не вмер на чужині, оце довелося побачити, подивитися на маків цвіт з козацького городу. Що за люба дівчинка ота Одарочка, який голосочок, яка мова, дзвенить краще срібла, а душа яка славна, чиста… Як пташка з Божого раю, нащебетала мені в оцих мурах сумних. Наче ненька Україна тхнула мені в серце теплим, легким духом, пахучими нивами, запашистим квітом вишневих садочків і трави зеленої, як побачив чистісіньку свою людину, почув рідну мову…».

(Звучить уривок з поеми «Марія»).

Учень. Варвара Рєпіна, дочка генерал-губернатора України, чи не першою назвала Шевченка генієм. Ця худенька, тоненька, з великими й виразними очима дівчина, що кохала Шевченка, так написала про нього у своїй повісті: «Шевченко був поетом у всім значенні цього слова: він своїми віршами успокоював усіх, він витискав з очей тих, що слухали, сльози розлучення та співчуття, він настроював душі на високий діапазон своєї захоплюючої лірики, він поривав за собою старих і молодих, холодних і палких. Він був наділений більше, ніж талантом. Йому був даний геній, і його чула і добра душа настроювала його сопілку на високе й святе…»

(Звучить поезія «У нашім раї на землі…»).

Учень. Після повернення із заслання Шевченко стає надзвичайно популярним: його запрошують на літературні читання, молодь Петербурга захоплюється його виступами, урочисті збори імператорської Академії мистецтв удостоїли Шевченка звання академіка, його твори перекладаються багатьма мовами не тільки в тодішній Росії, але й далеко поза її кордонами. У 1861 р. виходить українською мовою його «Буквар» для дітей. До нього прийшла нечувана СЛАВА, до якої поет так іронічно ставився.

(Звучить вірш «Слава»).

Учень. На своєму життєвому шляху поет мав дуже багато поневірянь, але не можна скласти й того, що Шевченко не мав радості. Прослухайте веселі пісні на слова Шевченка «Утоптала стежечку» та «Якби мені черевички».

Учитель. Слово національного поета  Тараса Григоровича Шевченка наш народ називає ГЕНІЄМ. Геній – це талант найвищого ступеня, що долає обмеження, конкретику часу, осягає істинну суть речей, пізнає і майстерно втілює вічні духовні цінності. Талант підкоряється часові, геній же підкоряє час, долає його силове поле.

Актуальність Шевченка не в тому, що він порушував великі вічні питання або дав нам відповідь на них, - кожне  покоління має само шукати відповіді на питання, поставлені часом.  Нині ми повертаємося обличчям до загальнолюдських цінностей, а отже, й до ШЕВЧЕНКА.

Люди,  які читають Шевченка, може, й не виокремлюють проблем, які він порушував. Але вони читають його твори і під їх поетичним чаром вдихають чисте здорове повітря його пісня, відчувають

Ті незримі скрижалі,

Незримим писані пером.

І воно має цілющу властивість випрямляти, підносити, пробуджувати, зміцнювати в людині Людину, її духовні начала!

Тож прагнімо дорости до Шевченка!